ДОВГОШИ́ЇЙ, я, є. З довгою шиєю. На передній тачанці з молодою сидів сам Данило Перехрест — довгошиїй, у чумарці з сивим смушковим коміром (Чаб., Шляхами.., 1961, 90); Прекрасна вона [гагара] на воді, струнка, довгошия й сліпучо біла (Вишня, II, 1956, 177);* Образно. На броненосці знову знявся крик, і довгошиї гармати знову заворушились (Панч., Гарні хлопці, 1959, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 332.