ДОВЖИНА́, и́, ж.
1. Протяг лінії, площини, тіла і т. ін. між двома найвіддаленішими точками. Хати стоять густо, неначе туляться одна до однієї. Трапляється, що хата од хати стоїть на аршин довжини (Н.-Лев., II, 1956, 401); Треба розповісти учням, що кінцеві міри довжини [плитки] виготовляються з дуже високою точністю (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 88); // Відстань між кінцями чого-небудь. Скаче ланцюг по землі, бряжчить, витягається — і вмить по всій довжині його стирчать недалеко один від другого встромлені в землю дерев’яні кілочки (Коцюб., І, 1955, 226).
2. Тривалість, довгочасність. Скорочення за допомогою розсади строку росту рослин у відкритому грунті створює можливість просування на північ ряду овочевих культур, вегетаційний період яких більший за довжину північного літа (Овоч., 1956, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 333.