ДОВЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ДОВЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.
1. Завершувати свою освіту; закінчувати вивчати що-небудь. [Кіндрат Антонович:] Їдь, куди тебе веде твоя думка, довчайся, вишукуй довічної правди (Кроп., II, 1958, 342); Настуся записалася в якусь школу, щоб довчиться французької мови (Н.-Лев., IV, 1956, 229); А як кортіло вступити в школу й довчитися на інженера (Ле, Міжгір’я, 1953, 221).
2. Доводити своє навчання до певного строку, межі. — Я встиг довчитися до восьмого класу, коли несподівано помер батько, залишивши на маму і на мене трьох малюків (Ю. Янов., II, 1954, 18).
3. розм. Довго навчаючись, зазнавати чого-небудь неприємного, небажаного. — Роки зараз неголодні, а ти так довчилася, що й на себе не схожа (Автом., Щастя.., 1959, 10); Вчились у Києві ж ви, а до чого довчилися — хто зна. Хутір — це ваш ідеал (Тич., І, 1957, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 338.