ДОГРИЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОГРИ́ЗТИ, зу́, зе́ш; мин. ч. догриз, ла, ло; док., перех. Гризучи, з’їдати що-небудь до кінця, до певної межі. Отари овець смачно догризали до самої землі недоїдений кіньми спориш (Л. Янов., І, 1959, 416); Ще ж догризав помаленьку захоплений з дому шматок, а думками вже в Америці побував (Мур., Бук. повість, 1959, 49); * Образно. Вже як на кого узляться люди, то до краю вже доїдять, до кінця догризуть! (Мирний, II, 1954, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 342.