ДОЖО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОЖУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех. Закінчувати жувати; жуючи, доїдати. Він щось дожовував і крізь жування проказав: — Ідіть до хати чай пити (Досв., Вибр., 1959, 58); Іван байдуже дожовував хліб (Збан., Сеспель, 1961, 269); Мужчина в гетрах спокійно дожував суху ковбасу (Панч, Синів.., 1959, 7); * Образно. Завгосп ще дожовував останні слова, як знову почувся високий, співучий голос Галини Кучеренко (Жур., Опов., 1956, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 346.