Що oзначає слово - "доконати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ДОКОНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм.

1. Довести кого-небудь до важкого фізичного або морального стану; замучити. А Марина сидить собі, Уже й не говорить І не плаче… отак її Доконав, небогу, Той правитель (Шевч., І, 1951, 249); До броні! Настала година слушна За рідний край стать в обороні, Бо вже доконала неволя Страшна… (Стар., Поет. тв., 1958, 39); Є в нього свій метод знеславити і доконати людину, котру взяв під сумнів (Грим., Незакінч. роман, 1962, 211); // Погубити, знищити кого-небудь. Щоб вільно жити, працювати, треба фашистів доконати (Укр.. присл.., 1955, 410); [Андрій:] Візьми ніж, удар мене ось сюди!.. Доконай моє тіло!.. Душу мою ти вже убив!.. (Кроп., І, 1958, 492); На денікінську валку налетіла червона кіннота і доконала недобитків (Минко, Моя Минківка, 1962, 141).

2. рідко. Зробити, здійснити що-небудь. [Кунаш:] Знайте, люди, Що Гостомисл задумав нині рано Велике діло доконать (Фр., IX, 1952, 284); А чого не може й зрада, лютий розбрат доконає (Л. Укр., І, 1951, 395).

◊ Докона́ти свого́ — домогтися свого, досягнути своєї мети. Та вже бим [б] рачки ліз, а свого доконав (Номис, 1864, № 3338); Докона́ти свого́ сло́ва — виконати обіцяне. — А чому ж ти свого слова не доконала? Казала, що зробиш, та й ні (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 353.