ДОКОНЕ́ЧНИЙ, а, е. Обов’язковий, неодмінний; неминучий. Шар Хевісайда пробити не можна [в космосі]. Для цього забагато енергії треба було б.. Досі не було доконечної потреби пробивати той шар (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 104); Доконечна і цілком ясна вимога, яку ми ставимо до перекладача: розуміння і відчуття первотвору (Рильський, III, 1955, 136); // Остаточний. Це рішення заявилося ще там, на командному пункті.., і тільки тепер оформилося, стало ясним, окресленим і доконечним (Собко, Срібний корабель, 1961, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 353.