ДОКО́РА, и, ж., рідко. Те саме, що докі́р. Сміх над його молитвами, над його сльозами, товариська зрада, докора — разом кинулись йому в голову (Мирний, II, 1954, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 354.