ДОКО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОКОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех. і без додатка. Закінчувати косити; косити до певного місця, до певної межі, до якогось часу. — Я лиш пообідав І збирався йти на он сей груник, Де якраз докошували сіно (Фр., XIII, 1954, 330); Навколо мало вже жнив. Ярі де-не-де докошували (Головко, І, 1957, 269); [3-й чоловік:] Та там докосив Бичкові просо! (Кроп., І, 1958, 481); Косили цілий день і ледве докосили (Рильський, Поеми, 1957, 28); * Образно. Знов яму вирито, знов безпорадна втрата! Старих борців докошує вже смерть… (Стар., Поет. тв., 1958, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 355.