ДОКУМЕ́КАТИ, аю, аєш, док,, розм. Те саме, що докуме́катися. — Тарасе Демидовичу! Все зрозуміло! Все ясно! Не докумекав, по-старому, по стандарту пішов. План переглянемо (Збан., Малин. дзвін, 1958, 171); Коли зник [хлопець], аж тоді я докумекав, що треба було затримати або хоч запитати — хто він? (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 356.