ДОКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДОКУРИ́ТИ, курю́, ку́риш, док., перех. і без додатка. Закінчувати курити; курити до кінця, до певної межі. Чоловіки поспіхом докурюють і вибивають чорні від кіптяви люльки (М. Ол., Леся, 1960, 47); Старий докурює кріпачок і, високо підкинувши голову, намагається розглянути здаля невідомого (Сміл., Зустрічі, 1936, 26); Юхим докурив цигарку, одніс недокурок у куток (Вас., І, 1959, 361); — Дайте людям докурити, — озвався Олекса (Цюпа, Назустріч.., 1958, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 357.