ДОЛИ́НА, и, ж. Рівна плоска місцевість, розташована між горбами чи горами. Сонце гріє, вітер віє З поля на долину (Шевч., І, 1951, 11); Вона з цебром у руці спускалася в долину, до джерела по воду (Чорн., Визвол. земля, 1959, 5); Село ховалося в глибокій долині (Мик., II, 1957, 270).
У (в, на) доли́ні, діал. — внизу. Ми навіть бачимось мало, бо мешкаємо в різних поверхах (хтось нагорі, а господар в долині) (Л. Укр., V, 1956, 387); У (в) доли́ну, діал. — вниз. Хома дивиться мовчки, потому цідить до нього [Андрія] згори в долину (Коцюб., II, 1955, 56}.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 358.