ДОЛИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до доли́на. Край шляху, в долинці, догорає вогнище (Коцюб., І, 1955, 179); Ось він минає будинок пана Варави, бере в долинку і неждано біля самої греблі налітає на двох людей (Стельмах, Хліб.., 1959, 81)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 358.