ДОЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОЛЕТІ́ТИ, ечу́, ети́ш, док.
1. Летячи, досягати чого-небудь, якого-небудь місця. Ось вона [птиця] долітає до нашого кордону (Ю. Янов., І, 1954, 8); Бризки [води] долетіли до його морди (Коцюб.. І, 1955, 366); Подумати тільки, в саму голову летіла граната і.. не долетіла (Кол., На фронті.., 1959, 70).
2. Поширюючись, досягати чийого-небудь слуху, нюху (про звуки, запахи). Навколо було тихо, од берега не долітав сюди жоден звук (Коцюб., І, 1955, 351); Тим часом до Цимбала долітає бурмотіння тітки Калини (Жур., Звич. турботи, 1960, 109); Той регіт долетів до ушей сонного батька (Н.-Лев., І, 1956, 196); Тільки інколи, десь здалеку, долетить гудок паровоза (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 359.