ДОМУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОМУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Муками доводити кого-небудь до повного знесилля, до загибелі. Як він [Василь] найдорожче для його усього на світі кине домучувать отим катам? Ні, коли покидати, то разом краще гинути (Мирний, IV, 1955, 181).
2. перен., розм. З неохотою, небажанням, через силу робити що-небудь. Домучив миску борщу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 367.