ДОМЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. перех. Швидко довезти, доставити, донести кого-небудь до певного місця. Переповнений тролейбус домчав його в район заводів (Кучер, Прощай.., 1957, 248); У Барановичах ми пересіли до пасажирського потяга, який хутко домчав нас до столиці (Досв., Вибр., 1959, 105).
2. неперех. Дуже швидко доїхати, добігти до якого-небудь місця. — Коні в мене добрі — враз домчимо (Тулуб, Людолови, II, 1957, 408); Вона встигне домчати туди, а в бору можна буде надійно сховатися (Шиян, Гроза.., 1956, 386).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 367.