ДОПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДОПАЛИ́ТИ, алю́, а́лиш, док,, перех. Палити (у 1-5 знач.) що-небудь до кінця. Їхали денікінці в негоду. Головний допалював жита (Мал., Запов. джерело, 1959, 74); «Буревісник» ішов прискореним ходом, допалюючи в своїх топках останні запаси вугілля (Трубл., II, 1955, 473); Дід біля порога допалював люльку (Головко, І, 1957, 106); Він поволі допалив цигарку (Сміл., Сад, 1952, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 369.