ДОПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОПОВІ́СТИ́, ві́м, віси́; наказ, сп. не утворюється; док.
1. Офіційно робити усне або письмове повідомлення про що-небудь; виступати з доповіддю. Мляво і однотонно доповідає промовець (Тулуб, Людолови, І, 1957, 29); Доповідати мені траплялося не так часто: це була перша доповідь у моєму житті (Смолич, Театр.., 1946, 118); // Робити донесення або повідомлення кому-небудь про щось. Розвідка доповідала, що і в першому містечку і далі противника не виявлено (Гончар, І, 1954, 57); Жандарм лишив Івана чекати, а сам пішов доповідати про виконання наказу (Кол., Терен.., 1959, 377); Кілька жовнірів кинулись до робітників і, обмацавши їх та повивертавши порожні кишені, доповіли офіцерові, струнко ставши: — Нема нічого (Досв., Вибр., 1959, 169); Каргат доповів йому, що план раціоналізації в остаточному вигляді лежатиме на його столі через чотири дні (Шовк., Інженери, 1956, 292).
2. Повідомляти, сповіщати про прихід відвідувача, гостя і т. ін. [Горицвіт:] .Я до тебе буду заходити, тільки скажи помічнику, щоб доповідав (Корн., II, 1955, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 373.