ДОПРЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОПРЯ́СТИ, яду́, яде́ш, док., перех. і без додатка. Закінчувати прясти що-небудь. Кажуть-бо — хто не напряв під димком, Тому вже не видно тепер допрядати (Манж., Тв., 1955, 113); А сама [мати] за прядку ще сіла — переділку допрясти (Головко, II, 1957, 23); — Ні, я спати не хочу, допряду кужіль (Цюпа, Назустріч.., 1958, 389).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 375.