ДОРО́БАЛО, ДОРО́БЛО, а, с. і ч., зневажл. Про неповоротку, незграбну, товсту людину. [Гаврило (дивлячись на Логвина):] Невже і цей доробало вчиться? (Кроп., III, 1959, 146); // Про незграбний предмет. Велосипед під нею був неначе і не її, лискучий нікелем та з сіткою над колесами, англійський «Дукс», а якесь ламане доробало.. — найдешевшої марки (Смолич, Мир.., 1958. 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 378.