ДОРОСТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОРОСТИ́, ту́, те́ш; мин. ч. дорі́с, доросла́, ло́; док,
1. Досягати певної кількості, певного розміру, об’єму і т. ін. Сім’я моя щодень росла І вже до сотні доростала (Шевч., II, 1953, 65); Коли огірки доростуть до скляного покриття теплиці і плодоношення в нижній частині припиниться, а спідні листки опадуть, потрібно провести омолодження (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 52).
2. Ставати більшим, вищим; досягати певного віку (про людину). Коли ж я став доростати, здав [Мошко] мене зовсім у руки своєї жінки-відьми (Фр., II, 1950, 346); Доріс Павлусь до парубка (Стор., І, 1957, 57); — Тиміш! .. На кілку твого батька покійного кирея і кожух, і дві шапки; у куточку чоботи його: доростеш — зносиш (Вовчок, VI, 1956, 225).
3. перен. Розвиваючись, досягати певного рівня. Я говорю, що мистецтво має доростати до таких категорій мислення, котрі змикаються з вершинами людської мислі (Довж., III, 1960, 186); Пролетаріат і в Індії доріс уже до свідомої політичної масової боротьби.. (Ленін, 15, 1949. 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 381.