ДОРІ́ЖКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до доро́га 1. Вийшли з лісу знов на ту саму польову доріжку (Фр., IV, 1950, 61); Глухенька доріжка поміж хат покрутилася хуторами (Головко, II, 1957, 10); * Образно. Сонце грає на хвилях, прокладає золоту доріжку (Збан., Сеспель, 1961, 59).
2. Штучно створена вузька дорога (у парках, садах і т. ін.). Взяв я віник і лопату, Став доріжку прокладать (Бойко, Ростіть.., 1959, 43); Він вийшов на широченну площу, посередині якої високими.. струменями бив дужий фонтан, оточений з усіх боків лабіринтом асфальтованих доріжок (Собко, Справа.., 1959, 175).
3. Вузький, довгий килим або товста тканина такої самої форми, що використовується як постілка. Вони мовчки спустилися по широких сходах, засланих м’якими килимовими доріжками (Мик., II, 1957, 392); Піч побілена, від дверей до шафи простелена доріжка (Руд., Остання шабля, 1959, 524); // Вузька довга смуга з тканини, мережива і т. ін., що стелиться як прикраса.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 377.