ДОСА́ДНО.
1. рідко. Присл. до доса́дний. Десь в глибині свідомості досадно муляло.. усвідомлення, що його поведінка в чомусь споріднювала його з Хлестаковим (Головко, II, 1957, 487).
2. у знач. присудк. сл. Неприємно, прикро, сумно. Йому досадно і соромно — і він не хотів би тепер стріватися з Наталею (Вас., II, 1959, 55); Так мені досадно чогось стало, аж сльози покотились (Ів., Таємниця, 1959, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 382.