ДОСВІТКО́ВИЙ, а, е, рідко. Прикм. до до́світок. Темрява досвіткова заховала рум’янець сорому на його лиці (Н.-Лев., І, 1956, 188); Півні крильми червоними махають, Оспівуючи досвітковий світ (Вирган, В розп. літа, 1959, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 383.