ДОСКОНА́ЛИЙ, а, е.
1. Який має потрібний ступінь довершеності. Багато досконалих машин дала наша промисловість соціалістичному сільському господарству (Колг. Укр., 11, 1958, 2); // Який визначається повнотою позитивних якостей; довершений. Вона.. має досконале виховання (Л. Укр., III, 1952, 646); Буває, що майстер, одливши скульптуру, Наново вершить і формує свій труд, Змінивши невкрай досконалу натуру (Перв., II, 1958, 364).
2. Повний, абсолютний. Поважала його і молодь за досконале знання мови (Ле, Міжгір’я, 1953, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 384.