ДОСПІ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОСПІВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка. Закінчувати співати; співати до кінця. Молода дівчина похиляє трохи голову й доспівує (Коб., III, 1956, 403); Ксеня, дивлячись услід отим рухливим вогникам [барж, буксирів], доспівує.. пісеньку (Шиян, Гроза.., 1956, 733); Вони тихо доспівали пісню, глянули один на одного, потім почали другу (Собко, Біле полум’я, 1952, 27); Кирило подивився в бік дверей і не доспівав (Довж., Зач. Десна, 1957, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 387.