ДОСТИ́ГЛИЙ, а, е. Який достиг; дозрілий, спілий. Раз, як настала пора достиглого проса, мій Воробчик як полетів рано, то вечором не вернув (Фр., IV, 1950, 102); Повітря було насичене пахощами достиглих яблук, меду й квітів (Скл., Святослав, 1959, 189); * Образно. В його очах ще не світилась його душа доросла, його серце достигле (Н.-Лев., І, 1956, 132); Слова достиглої, змужнілої душі Почув неждано він (Бажан, Вибр., 1940, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 388.