ДОСТО́ЙНІСТЬ, ності, ж. Те саме, що досто́їнство 1, 2. Найбільше боялась [Таня] побачити його в такий час з іншою, з незнайомою якоюсь дівчиною виняткових достойностей, до котрої вже наперед ревнувала (Гончар, Людина.., 1960, 5); — Не гнівіть [своєї долі], кажу, бо в гніві чоловік втрачає достойність (Стельмах, Хліб.., 1959, 510); — Все буде, — з достойністю відповіла Катерина, — все наладнається (Вільде, Сестри.., 1958, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 389.