ДОСТО́ЇНСТВО, а, с.
1. Позитивна якість. Тільки той народ має право називатися безсмертним, який при всіх інших достоїнствах його умів шанувати славних своїх попередників (Тич., III, 1957, 306).
2. тільки одн. Повага до себе, усвідомлення своїх прав, своєї ваги, свого значення; гідність. Ганьба тому, де він не єсть, Хто по своїй охоті Людське достоїнство і честь Дає топтать в болоті! (Воскр., З перцем!, 1957, 350); // Зовнішній вияв усвідомлення своїх прав, свого значення, поваги до себе. Він тримався просто, вільно, з достоїнством (Донч., V, 1957, 465).
3. заст. Титул, чин, звання. В родовому архіві Стадницьких документально значилось, що Володимир Стадник військовим промислом доскочив дворянського герба і достоїнства (Стельмах, Хліб.., 1959, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 389.