ДОСТРІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДОСТРЕ́ЛИТИ, лю, лиш, док.
1. перех. Добивати пострілами підстреленого. — Ой не агітуй, — стогнав поранений. — Роби щось мені або дострель у потилицю, щоб не мучився… (Кучер, Голод, 1961, 77).
2. тільки недок., перех. Витрачати всі запаси для стрільби. Комісар Крига дострілював останні кулі в сонячних зайчиків [на стіні] (Ю. Янов., І, 1958, 107).
3. тільки док., неперех. Досягнути якого-небудь місця випущеною кулею, стрілою і т. ін. — Я хотів дострелити он туди, — сміючись показував пустун рукою вгору (Гончар, І, 1954, 386).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 389.