ДОТИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який дотикається до кого-, чого-небудь; // перен. Який має відношення до кого-, чого-небудь; якого стосується, торкається що-небудь. Сю відомість приніс мені дотичний пан сам особисто (Фр., IV, 1950, 171); — Чи в словах його було й до мене щось дотичне? Та й хто він сам — не знав я (Тич., І, 1957, 217).
2. у знач. ім. доти́чна, ної, ж., мат. Пряма лінія, що має з кривою одну спільну точку, але не перетинає її. Магнітна силова лінія проводиться так, що дотична до неї в будь-якій її точці вказує напрям сил, що діють в цій точці на північний полюс магнітної стрілки (Курс фізики, III, 1956, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 393.