ДОТЛА́, присл. Повністю, цілком; до останку. [Семен:] Ото, як згоріло усе, батько твій почав пити; пропив усе дотла, а далі й сам помер… (Кроп., І, 1958, 114); — Втрачу руку серед бою — я стрілятиму й одною, буду нищить вас [фашистів] дотла (Тич., II, 1957, 100); Від самого спуску і до церкви — третини села як не було: вигоріло дотла (Довж., І, 1958, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 394.