ДОТО́ЧУВАТИ1, ую,уєш, недок., ДОТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех.
1. Подовжувати предмет приєднанням чого-небудь. Кожен член бригади може виконувати різні операції — бурити, працювати на породонавантажувальній машині, укладати рейки, доточувати вентиляційні труби (Веч. Київ, 15.VІІ 1957, 4); Не розгубивсь я.., Рвонув вірьовки верхній шмат. Одрізав, доточив униз. Спустився десь у верболіз.,. (Нех., Казки.., 1958, 19); * Образно. — Панам що — вони й днем доточують літню ніч, а мужик удень робить, мов чорний віл, а на ніч жене скотину (Стельмах, Хліб.., 1959, 492).
2. перен. Говорити чи писати на додаток до чого-небудь. До декрета про націоналізацію землі він доточував своє (Панч, II, 1956, 14); — Довів [Радивон] до занепаду ферму! — потвердив Мусій Завірюха. — Мало не занапастив скот! — доточив і своє слово тракторист Сень (Горд., І, 1959, 591).
3. Закінчувати гострити що-небудь. Доточувати ніж.
4. Гризучи, виїдаючи дірки, повністю пошкоджувати що-небудь; точити що-небудь до кінця, до певної межі. От руки! Вже багато з того, що змайстровано ними, доточує шашіль, а вони ще міцні, невгамовні, все роблять нове та нове (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 271).
ДОТО́ЧУВАТИ2, ую, уєш, недок., ДОТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех.
1. Доливати рідину до певної межі. Продавщиця доточила пива до позначки (Смолич, День.., 1950, 24).
2. діал. Довівати що-небудь. Пшениці треба було доточити, щоб у Щербанівку в заготконтору відвезти (Головко, І, 1947, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 395.