ДОХЛЯ́ТИНА, и, ж., розм.
1. Здохла тварина; // збірн. М’ясо, трупи здохлих тварин; падло. Леви і леопарди живляться свіжим м’ясом, а гієни і шакали вдовольняються дохлятиною (Фіз. геогр.,5, 1956, 140).
2. ч. і ж., перен. Квола, слабосила людина або тварина. [Котенко:] Адже як прибилася вона, то всі кричали: де це ви таку дохлятину вискіпали?.. А я передбачив, що в тім дранті є вогник (Стар., Вибр., 1959, 394).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 397.