ДО́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. дох і до́хнув, ла, ло; недок. Переставати існувати, гинути (про тварин, птахів, комах). — Не буде в суворі зими дохнути з голоду худоба, коли траву покриє ожеледь, крига (Донч., І, 1956, 170); — Стільки морської трави пропадає по узбережжю, а в них худоба дохне! (Гончар, Тронка, 1963, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 397.