ДОЩА́ТИЙ, а, е. Те саме, що дощани́й. Чотири постаті, ритмічно похитуючись, несли вулицею широкі дощаті ворота (Кир., Вибр., 1960, 61); До робочого кабінету прилягає велика бібліотека з дощатими стелажами (Вол., Дні.., 1958, 35); Зарипів дощатий тротуар (Панч, В дорозі, 1959, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 402.