ДРАБИНЯ́К, а́, ч., розм.
1. Віз із драбинами (у 2 знач.). Коли сонце підбилось на полудні, до Настиних воріт.. під’їхав на драбиняку сусід Матвій (Вас., І, 1959, 289).
2. Те саме, що драби́на 2. Засіли по самий драбиняк у чорному, як дьоготь, болоті (Стельмах, Хліб.., 1959, 105).
3. перен., зневажл. Дуже худий, з випнутими ребрами кінь. Прокіп у колгоспі — господар, і коні в нас гладкі та верткі всі, як в’юни. Де б то нині в колгоспі хтось тримав драбиняки! (Козл., Сонце.., 1957, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 404.