ДРАЖЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який вимагає великої обережності, тактовності. Він збирався поговорити з Каргатом на досить дражливу тему (Шовк., Інженери, 1956, 137); Староста канівський і староста черкаський прибули до Базавлука в дуже дражливій справі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 479).
2. Який діє на органи чуттів, подразнює їх; подразливий, дратівний. Се зовсім інший гомін, більше металевий, більше дражливий для слуху (Фр., II, 1950, 254); Легкий вітер приносив звідти дражливі пахощі страви (Шиян, Партиз. край, 1946, 116).
3. Який перебуває в стані нервового збудження; який швидко роздратовується, сердиться; дратівливий. Лаврінові стало важко покорятись дражливому та лайливому батькові (Н.-Лев., II, 1956, 345); Після розриву з Вірою Коля був дуже дражливий, ходив похмурий (Руд., Вітер.., 1958, 388).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 404.