ДРАЖНИ́ТИСЯ, дражню́ся, дра́жнишся, недок., з ким, з кого і без додатка, розм. Навмисне сердити, злити кого-небудь, викликати гнів у когось; дратувати. Школяр дерся вгору, сів на самому вершку й спокійненько їв ягідки та дражнився з бабусею, шпурляючи кістки додолу та влучаючи бабуню то в лоб, то в ніс (Н.-Лев., III, 1956, 202); — Ах ти, капшук! як ти смієш дражнитись з свого начальства? (Коцюб., II, 1955, 376); * У порівн. Рибку в дзьобику тримає [птах], — Хоч дістань долонею. — Ну, хто більше з нас піймає? — Мов дражнився з Льонею (Біл., Пташ. голоси, 1956. 20); // Передражнювати кого-небудь. — Мамо, чого вона дражниться? — .. пожалілась Оксанка (Тич., І, 1957, 256); Вустимко сидить біля загати у рові під вербами і дражниться з зозулею (Багмут, Опов., 1959, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 405.