ДРА́ПОВИЙ, а, е. Прикм. до драп; // Зробл. з драпу. Між чорними сіртуками сіріли драпові тонкі свитки, червоніли мережки вишиваних сорочок (Н.-Лев., І, 1956, 624); Поїзд прийде о дев’ятій.. Прикмети [підпільника]: драпове пальто, великі окуляри (Кач., II, 1958, 62); * Образно. Дівчата щиро сміялися, і сержант зненацька впіймав себе на тому, що сам він теж мимоволі посміхається комусь у драпову спину (Гончар, Новели, 1954, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 408.