ДРАПІ́ЖКА, ДРЯПІ́ЖКА, и, розм.
1. ж. Віднімання, захоплення обманом або силою чого-небудь у когось; здирство, грабіжництво.
2. ч. і ж. Те саме, що драпі́жник, дряпі́жник. Од панів тікали [люди] в козаки, давали військовим дряпіжкам басаринки, щоб записали в «компут козачий» (Мирний, II, 1954, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 407.