ДРИ́ГНУ́ТИ, дри́гну́, дри́гне́ш, док., розм. Однокр. до дри́га́ти. Вона [дочка] присіла серед світлиці перед Балабухою і.. дригнула правою ногою (Н.-Лев., III, 1956, 43); Павло Гризлов, не озираючись, ще щось загукав до Вихора, а потім дригнув ногою, зручніше поставивши її на дошку, і застрочив [з кулемета] (Кучер, Чорноморці, 1956, 378).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 412.