ДРУЖИ́НИН, а, е. Належний дружині (у 1, 2 знач.); // Прикм. до дружи́на 1. Наче живе, глянуло в мислі обличчя з подушки дружинине, й очі з тихим соромом і з коханням до нього (Головко, II, 1957, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 424.