ДРУ́ЖНЬО. Присл. до дру́жній. Свояк, здвигнувши плечима, киває дружньо і таємничо Фортунатові і відходить (Л. Укр., II, 1951, 484); Діячі тримались мужньо, хоч і царський бив батіг! Лисенку Миколі дружньо Римський-Корсаков поміг (Тич., II, 1957, 328).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 425.