ДРУ́ЖНІЙ, я, є. Прикм. до друг 1. Святую біблію читав Святий чернець і научає, Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе, А друга вбив. Тепер на небі (Шевч., І, 1951, 327); Незабаром Макитра куйовдив чуб на дружній голові (Вас., II, 1959, 51); Ми у тісному, дружнім крузі Згадали молодість свою (Нагн., Вибр., 1950, 61); // Заснований на дружбі, взаємній прихильності, довір’ї, доброзичливості. Всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми (Фр., VI, 1951, 37); Дружні взаємини єднали співця Білорусії [Я. Купалу] з литовським поетом Людасом Гіра, з найбільшим поетом Латвії Янісом Райнісом, з нашим Павлом Тичиною (Рильський, III, 1955, 408); //Який виражає прихильність, довір’я, дружелюбність. [Орест:] Сьогодні оце ввечері, здавалося мені, ви повернулись до давнього дружнього тону, а тепер знов… (Л. Укр., II, 1951, 43); Певним напруженням волі повернула [Галина Горленко] голову трохи набік і зустріла погляд — такий теплий і дружній погляд (Крот., Сини.., 1948, 5); Юра.. несе перед собою правицю, простягнуту для дружнього потиску (Смолич, II. 1958, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 425.