ДРУКА́Р, я́, ч. Фахівець друкарської справи, поліграфічного виробництва. Він [Вахтанг VI] перший завів у Тбілісі друкарню [1709 р.], запросивши друкаря Михайла Степанова (Видатні вітч. географи.., 1954, 24); // Той, хто працює в друкарні. За два місяці від дня Лютневої революції перестрайкували вже і металісти на великих заводах.., і друкарі всіх міських друкарень (Смолич, Мир.., 1958, 50); Писатиму [переклади] на перестанках, а то для друкарів отаке тремтяче писання, певне, не дуже приємне (Л. Укр., V, 1956, 412); // спец. Той, хто працює в друкарському цеху. Він виконує обов’язки складача і друкаря.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 426.