ДРІ́БНО.
1. Присл. до дрібни́й 1, 3, 6. Дрібно-дрібно закручені кучерики з мідними переливами й невеликі блакитні усміхнені очі пасували саме до такої рожевої шкіри, яка була в Сташки (Вільде, Сестри.., 1958, 378); Дівчата так само дрібно танцювали, Як і позаторік (Шевч., II, 1953, 79); У двері хтось дрібно, акуратно постукав (Гончар, І, 1954, 496).
2. рідко. Те саме, що докла́дно. Потім все дрібно розказала [Сивилла], Кого до пекла проводжала, До кого, як, про що, за чим… (Котл., І, 1952, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 415.