ДРІБО́ЧОК, чка, ч. Зменш. до дрібо́к. Не лежало на тій примостці, як у добрих людей буває, ні хліба шматочка, ні солі дрібочка (Мирний, IV, 1955, 287); Неосудний налив йому в кухоль окропу, вкинув туди маленький дрібочок сахарину (Мик., II, 1957, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 416.