ДУБЛІКА́Т, а, ч.
1. Другий примірник документа, що має однакову з оригіналом юридичну силу. Сіла Катерина Петрівна за стіл за свій, глянула на накладні та дублікати (Вишня, І, 1956, 140).
2. Те саме, що дубле́т 1. Видобув [Владко] з кишені пальта в’язку ключів, між якими були також дублікати ключів від усіх кімнат (Фр., VI, 1951, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 430.