Дубрі́вний, а, е. = Дібрівний. Вона мов квітка та дубрівна, що тільки стала розцвітать. Греб. 318. Дубрівная зазуля. Гол. У самій гущавині дубрівній, там, де липина і горобина і дуб кучерявий поспліталися вітами зеленими. МВ. ІІ. 97.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 452.